Леонтьєва Єлизавета Олегівна

Тема: Країна геометричних фігур.

Мета заняття:                        

навчальна:

• закріплювати уявлення про клас площинних (круг, квадрат, прямокутник, 

  трикутник) та об’ємних геометричних фігур (куля, куб, циліндр);

• вчити знаходити їх відмінні властивості, розпізнавати геометричні фігури в            

   навколишньому середовищі;

корекційно-розвиваюча:

• розвивати мовленнєве дихання, спостережливість, вміння узагальнювати;

виховна:

• виховувати організованість.

Матеріал: ширма, сніжка з вати, площинні геометричні фігури (круг, квадрат, прямокутник, трикутник), об’ємні геометричні фігури (куля, куб, циліндр, піраміда), набір площинних геометричних фігур у формі основ для перерахованих об’ємних геометричних фігур (за технологією М. Монтессорі).

1. Комунікативна діяльність.

Дефектолог:

- Сьогодні у нас незвичайне заняття. Я запрошую вас відправитися у цікаву подорож, а куди саме вам підкажуть зимові сніжки.

Дихальна вправа «Лети, сніжка»

   Діти намагаються здути сніжну кульку з вати з долонь.

Дефектолог:

- Ось так сніжки показали нам шлях в Країну геометричних фігур!

2. Пізнавальна діяльність.

Дефектолог:

- Діти, геометричні фігури просять у вас допомоги. У їхній країні є місто Площинних геометричних фігур та місто Об’ємних геометричних фігур. На жаль всі фігури переплуталися між собою і не знають кому в якому місті потрібно жити. А хто мені нагадає чим відрізняються площинні геометричні фігури від об’ємних? (Відповіді дітей). Так, фігура, яку можна повністю розмістити на плоскій поверхні, називається площинною. Фігура, яка займає певний об’єм, називається об’ємною.

Д/г «Розсели фігури»

   Діти повинні відокремити площинні від об’ємних геометричних фігур.

Дефектолог:

- Молодці, а зараз фігури хочуть перевірити чи все ви знаєте про них та підготували для вас загадки.

Не стоїть і не стрибає, жодного кута не має. (Круг)

- Які предмети схожі на круг? (Монета, тарілка, годинник, ґудзик,… .)

В мене ось такі кути, вони схожі, як брати.
І чотири сторони однієї довжини.
Отже, треба нам, малята, усе знати про ...(Квадрат)

- Що схоже на квадрат? (Стілець, картина, печиво,…)

На квадрат я дуже схожий. Хоч кута є теж чотири,
Сторони – по дві всі рівні. (Прямокутник)

- Що схоже на прямокутник? (Вікно, двері, книга, ліжко,..).

Маю я три сторони і три кути.
Чи мене назвати зможеш ти? (Трикутник)

Шість однакових квадратів поєднались разом всі.
Можна з ним в лото пограти, навіть замок збудувати. (Куб)

Можу м’ячиком я стати, політати, пострибати.
Кругла я , але не круг маю я об’єм навкруг. (Куля)

- Що схоже на кулю? ( М’ячик, яблучко, планета Земля,… ).

Д/г «Слідопит»

   Діти повинні назвати геометричні фігури:

• які котяться;
• які мають кути: які мають чотири кути, які мають три кути,
• які мають всі сторони рівні, які мають дві протилежні сторони рівні, які не можуть котитися.

Гімнастика для очей

3. Перетворювальна діяльність.

Д/г «Геометричні тіла»

   Вчитель-дефектолог показує об’ємні геометричні фігури, прикладаючи їх до картонних проекцій. Під час виконання завдання стає зрозумілим, що в основі куба – квадрат, в основі циліндра – круг, а піраміда – це трикутник, в основі якого квадрат.

4. Оцінно-контрольна діяльність.

Дефектолог:

- Ось і навели ми порядок у Країні геометричних фігур. Жителі міст Площинних геометричних фігур та Об’ємних геометричних фігур дуже вам вдячні за допомогу і запрошують наступного разу до себе в гості. Чи сподобалося вам у цій країні? Що було найцікавішим?

ПРИОРІТЕТНІ  ЗАВДАННЯ на 2022-2023 н.р.:

1. Основні напрямки розвитку та модернізації дошкільної освіти в Україні
   1. Головна мета модернізації дошкільної освіти на сучасному етапі розвитку держави
   2. Основні завдання дошкільної освіти
   3. Особливості інтеграції
   4. На чому базується процес оновлення змісту дошкільної освіти
   5. Основні процеси, спрямованими на підвищення якості дошкільної освіти
2. Модернізація дошкільної освіти у напрямі інклюзії 
3. Використання професійних навичок вчителів – дефектологів КЗДО КТ №83 КМР за допомогою IКТ

1. Основні напрямки розвитку та модернізації дошкільної освіти в Україні

Необхідність модернізації змісту дошкільної освіти зумовлюється реформуванням галузі згідно з національною доктриною розвитку освіти України у ХХI столітті, законами України „Про дошкільну освіту” та „Про охорону дитинства”, тенденціями розвитку цивілізації в нову епоху. Модернізувати зміст дошкільної освіти – означає вдосконалити його, змінивши відповідно до вимог часу, не зачіпаючи основ, сталих і таких, що не виправдали положень, збагативши їх новими, прогресивними ідеями. Зростання свідомості освітян, об’єктивна необхідність оновлення принципів, гуманізації цілей і завдань дошкільної освіти, оптимізації життя сучасної дитини відповідно до демократичних засад українського суспільства актуалізують проблему модернізації змісту першої ланки освіти , що виступає основою для подальшого культурного зростання особистості.

  Метою розвитку дошкільної освіти є реалізація державної політики щодо забезпечення конституційних прав і державних гарантій дітям дошкільного віку на здобуття дошкільної освіти; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти; збільшення відсотка охоплення дітей дошкільними навчальними закладами; модернізація змісту дошкільної освіти; підвищення якості підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів.
         Головна мета національної дошкільної освіти – створити сприятливі умови для особистісного становлення і творчої самореалізації кожної дитини, формування її життєвої компетентності, розвитку в неї ціннісного ставлення до людей, самої себе, природи, культури, світу.

        1.1 Головна мета модернізації дошкільної освіти на сучасному етапі розвитку держави — цілісний розвиток дитини як особистості.

         А це, зокрема, передбачає турботу про здоров’я дошкільника - стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, психічний комфорт, позитивне самопочуття, спокій, рівновагу, задоволення, а не лише відсутність хвороб і фізичних вад. Турбота про фізичне здоров’я дитини дошкільного віку завжди була і лишається одним з пріоритетів педагогічної роботи. Cтворення сприятливих умов для духовного, психологічного і соціального благополуччя особистості. Тим часом усі три означені складники поряд з фізичним є рівноцінними, однаково важливими для процесу особистісного зростання.

Часто життєдіяльність дитини в дошкільному навчальному закладі визначається високим темпом, жорсткою регламентацією, великою кількістю стресорів, орієнтацією на змагальність як обов’язковий складник сучасного життя, шумністю оточення, неможливістю дитини усамітнитися, повсякчасними оцінками її досягнень. Це зумовлює надмірну мобілізацію ресурсів, високу емоційну напругу, пов’язану з прагненням вихованця відповідати вимогам дорослих. Так виникає ризик не лише соматичних, а й психічних порушень, нервовості як хвороби особистісного зростання, прояву депресії, різних фобій, відчуття власної неповноцінності. Переважна більшість дошкільнят зазнає дефіциту руху, недостатньо загартована, характеризується низькою витривалістю.                    

У надзвичайно відповідальний період для становлення організму, психіки, особистості життя дітей проходить в ускладнених умовах. Наприкінці дошкільного дитинства стійкі нервові розлади фіксуються приблизно у кожної п’ятої, а функціональні - у кожної третьої дитини. Робота, спрямована на підтримку, збереження та розвиток здорового способу життя дошкільника, має базуватися, з одного боку, на визнанні великих компенсаторних можливостей дитячого віку, розумінні тимчасового, скороминущого характеру багатьох розладів, з другого - на створенні умов, які запобігають дії шкідливих чинників, сприяють зміцненню захисно-пристосувальних механізмів дитини, соціально-педагогічній реабілітації та психологічній корекції поведінки малюків з розладами здоров’я.

Оскільки фізичне здоров’я нерозривно пов’язане з психологічним, соціальним і духовним, його забезпечення можливе лише за умови поєднання медичних засобів, оптимальної системи педагогічних впливів, соціально-психологічної реабілітації та психокорекції, різних культурних заходів, чого можна досягти за чіткої координації дій медичного персоналу, вихователів, батьків, психологічної служби. Диспансеризація, профілактика і корекція у поєднанні з гуманізацією навчально-виховного процесу, створення належних розвиваючого предметно-ігрового, природного і соціального середовищ сприятимуть адаптації дитини до змінних умов життя. 
 

Збагачення духовного світу дитини ґрунтується на таких положеннях:

• наявності перспективи (дитина повинна мати можливість висловити свою думку, поділитися переживаннями, розраховувати на розуміння і своєчасну кваліфіковану підтримку. Отримувати нові відомості, сучасну інформацію, опановувати важливі для сьогодення та майбутнього уміння та способи діяльності);

• розширенні ступенів свободи: право вибору, активної участі у освітньому процесі ;

• використанні діалогічного мовлення яке поєднує бажання і прагнення дитини до активності, спілкування і пізнання — важливий здобуток даного вікового періоду);

• самостійної творчої діяльності, яка сприяє розвитку уяви і фантазії;

• навчання дитини в «зоні її найближчого розвитку» (Л.С.Виготський).

Важливими показниками ефективної організації навчально-виховного процесу є відносини між дітьми і дорослими, повноцінне спілкування та співробітництво; наявність динаміки, прогресивних змін в особистісному зростанні кожної конкретної дитини її життєвої компетентності. 
 

1.2 Основними завданнями дошкільної освіти є:

- забезпечення права дитини на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти шляхом створення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, збереження та розширення мережі закладів, визначення змісту їх діяльності відповідно до освітніх запитів населення;

- зміна організаційної структури дошкільного навчального закладу відповідно до принципів варіативності, індивідуального підходу, доступності, співробітництва з сім’єю та соціальними партнерами;

- модернізація змісту дошкільної освіти шляхом забезпечення різнобічного розвитку дітей дошкільного віку відповідно до їхніх задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб;

- удосконалення науково-методичної і функціональної підготовки працівників дошкільної освіти.

Модернізація змісту дошкільної освіти передбачає:

- комплексний підхід до розвитку, виховання і навчання дитини дошкільного віку;

- посилення інтеграційних процесів в освіті;

- орієнтацію освітян на важливість урахування об’єктивних закономірностей фізичного, психічного, інтелектуального, емоційного, соціального та духовного розвитку дитини від народження до шести (семи) років життя;

- формування у дошкільників передумов реалістичної наукової картини світу, сприяння становленню дитячого світогляду, оптимістичного цілісного світобачення;

- формування передумов навчальної діяльності;

- створення і запровадження інноваційних технологій розвитку, навчання та виховання дитини дошкільного віку;

- підвищення рівня контролю за якістю освітньої роботи у дошкільних навчальних закладах, успішністю розвитку дітей дошкільного віку;

- сприяння формуванню особистісної зрілості дитини, презентованої базовими якостями, оптимальною для віку моделлю провідної діяльності та основними формами її активності;

- відмову від жорсткої регламентації буття дошкільника та педагогічної діяльності вихователя; надання суб’єктам освітнього процесу, у тому числі педагогам, батькам права на відповідальне самовизначення.

Розв’язання поставлених завдань сприятиме оптимізації освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах України, збільшить долю здорового глузду в організації життєдіяльності дитини, наблизить атмосферу дошкільного закладу до сімейної, уможливить реалізацію індивідуального та диференційованого підходу до дітей перших шести (семи) років життя, забезпечить наступність у роботі дошкільних навчальних закладів та початкової школи.

Демократизація та гуманізація дошкільної освіти, нове бачення ролі дошкільного навчального закладу, як важливого соціокультурного інституту держави, визначають довготривалу стратегію її соціального розвитку. Консолідація потенціалу дошкільної освіти різних регіонів України, посилення інтеграційних процесів в її освітньому просторі здатні забезпечити реальний пріоритет компетентної особистості, як основного ресурсу, що визначає поступальний рух суспільства.

Об’єднання зусиль різних наукових шкіл, пошук нових шляхів розвитку дошкільної освіти найближчого майбутнього стає могутнім чинником їх інтеграції. 

1.3 Особливостями інтеграції виступають:

- узгоджена освітня політика держави стосовно дітей перших шести (семи) років життя;

- взаємне зближення й взаємодоповнюваність освітніх систем різних регіонів України при збереженні їх регіональної своєрідності;

- синхронізація дій з регулювання освітньої політики всіх рівнів;

- формування єдиного освітнього простору як ефективної форми реалізації сучасних завдань дошкільної освіти на найближче десятиліття;

- визначення перспектив розвитку змісту, форм та методів дошкільної освіти з урахуванням специфіки різних регіонів України;

- внесення розумних коректив у подальший розвиток єдиного дошкільного освітнього простору;

- урахування народних традицій в освітній діяльності, вільне долучення дітей до цінностей національних культур свого регіону (народу);

- створення умов і можливостей для формування в дітей дошкільного віку основ культури міжнаціонального спілкування;

- обмін педагогічною інформацією щодо досягнень у сфері дошкільної освіти та перспективних моделей її організації на місцях;

- визначення умов оптимального розвитку дошкільних освітніх систем, їх наближення до освітніх потреб, що швидко змінюються в умовах ринкової економіки.

Інтеграція актуалізується на принципово новій основі – добровільності, доцільності, рівності, взаємної користі, збереження основ національної культури кожного регіону, етнічної групи. Точкою відліку в оцінці ефективності інтеграційних процесів в дошкільному освітньому просторі України має виступати благополуччя дитини, її захищеність, емоційний комфорт.

1.4 Головною тезою, вихідним науковим положенням,

на якому базується процес оновлення змісту дошкільної освіти України ХХІ століття, є визнання пріоритету розвитку зростаючої особистості, цінності й смислу її буття.

 Саме аксіологічні, ціннісні засади покладено в основу модернізаційних процесів, пов’язаних з гуманізацією цілей і принципів дошкільної освіти. Найважливішими цінностями нашої національної культури є самостійність, самобутність, самосвідомість, самодіяльність, індивідуальність і унікальність дитини, її особистісний спосіб буття.

Процес модернізації змісту дошкільної освіти спрямовується на розвиток дошкільника, як активного, свідомого та компетентного суб’єкта життєдіяльності, виховання уміння жити у злагоді з довкіллям та згоді з собою, формування фізичної та психологічної готовності до навчання у школі. Оновлений зміст дошкільної освіти має розвивати у дитини перших шести (семи) років життя такі фундаментальні якості, як здатність конструктивно впливати на довкілля та самозмінюватися в ході своєї життєдіяльності; самовдосконалюватися в різних видах діяльності та формах активності; за сприяння авторитетних дорослих гармонійно і різнобічно розвиватися як індивід, суб’єкт, особистість та індивідуальність.

Розвиток дошкільника, становлення його як особистості - кардинальна для дошкільної освіти проблема. Новий зміст освіти пропонує освітянам переглянути звичний погляд на дитину як “задану ззовні істоту”, як “проекцію” дорослих. Становлення особистості в дошкільному віці не можна класифікувати як виключно керований ззовні процес, оскільки це суперечить суті розвитку особистості як саморуху.

Особистісно орієнтована модель дошкільної освіти базується на розумінні процесу розвитку як свого роду єдиномножинності, яка охоплює такі основні форми:

- індивіда (складної природи організму дитини);

- суб’єкта (активного діяча рухової, ігрової, навчально-пізнавальної, елементарної трудової, предметно-практичної та комунікативно-мовленнєвої діяльностей);

- особистості (комплексного ставлення до оточуючого світу та себе);

- індивідуальності (унікальної своєрідності кожної дитини).

Свідомість, компетентність, спільність і діяльність – засадові характеристики особистісного способу життя дитини дошкільного віку, загальні способи її буття. Вихідною тезою у впровадженні в педагогічну практику особистісно орієнтованої моделі дошкільної освіти є діяльне буття дитини, її суб’єктність: у свідомості – самосвідомість; у спільності – самобутність; у діяльності – самодіяльність. Вони і є основними лініями розвитку дитини як суб’єкта власного життя, суб’єкта розвитку і саморозвитку. 

1.5 Основними процесами, спрямованими на підвищення якості дошкільної освіти, виступають:

- стандартизація змісту дошкільної освіти на засадах узгодження із змістом державних стандартів початкової школи;

- модернізації змісту дошкільної освіти на засадах компетентнісної парадигми;

- впровадження в дошкільні навчальні заклади оновленого Базового компонента дошкільної освіти України та варіативного програмно – методичного забезпечення;

- використання додатково до Державної базової програми розвитку дитини дошкільного віку, що втілює інваріантну складову змісту дошкільної освіти, інших програм, що презентують його варіативний компонент, відбивають різномаїття України, поглиблюють, розширюють, уточнюють зміст інваріантної частини;

- удосконалення системи контролю та оцінювання якості дошкільної освіти, переорієнтація на гуманітарну експертизу діяльності дошкільного навчального закладу;

- забезпечення наступності у впровадженні особистісно орієнтованої моделі освіти на дошкільній та початковій ланках освіти. 

2.МОДЕРНІЗАЦІЯ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ У НАПРЯМІ ІНКЛЮЗІЇ

В умовах глобалізаційних змін відбувається модернізація змісту дошкільної освіти, гуманізація її цілей та принципів, переорієнтація на розвиток особистості дитини як основний ресурс, що визначає поступальний рух суспільства. Дошкільна освіта в України сьогодні гнучко реагує на сучасні соціокультурні запити, збагачує знання дошкільника необхідною якісною інформацією, допомагає реалізувати свій природний потенціал, орієнтуватися на загальнолюдські й національні цінності. Базовий компонент дошкільної освіти України ґрунтується на основних положеннях Міжнародної конвенції ООН про права дитини, Законах України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про охорону дитинства» та інших нормативних актах стосовно освіти дітей з особливими освітніми потребами, які сьогодні активно приймаються на державному рівні.

Пріоритетом у галузі освіти дітей з особливими освітніми потребами нині є створення інклюзивного освітнього середовища в якому всі діти навчаються і виховуються разом у системі масової освіти за спільним курикулумом, який враховує їхні потреби та надає можливість досягти успіху, реалізувати свій потенціал. Сьогодні спеціальна та масова освіта мають об’єднати свої зусилля, щоб акумулювати кращий досвід і створити таку систему освіти, в якій увага зосереджена на оптимальних методах для всіх дітей, в якій увесь психолого- педагогічний колектив виконує одне спільне завдання – надає підтримку всім дітям. У цьому процесі всі педагоги є рівними, всі навчальні заклади мають потенціал, щоб стати осередками інклюзії [3].

Наукові    дослідження доводять, що для впровадження освітньої інклюзії в загальноосвітньому навчальному закладі – педагогічні фахівці мають змінюватися. Це означає, що вони мають прийняти і усвідомити нову освітню парадигму, нові способи та форми організації навчально-виховного процесу, розробити новий курикулум навчального, виховного та корекційно-розвиткових процесів, опанувати сучасні педагогічні технології, методики диференційованого та особистісно- орієнтованого викладання залежно від індивідуальних потреб дітей з особливими освітніми потребами [2].

Сьогодні надзвичайно важливе значення для надання педагогічних послуг дітям з особливими освітніми потребами належить дошкільній освіті. Основні функціональні обов’язки вихователів в умовах інклюзивного освітнього середовища закладені у новій редакції Державного стандарту дошкільної освіти (Базовому компоненті дошкільної освіти). Визначені Базовим компонентом дошкільної освіти вимоги до обсягу необхідної інформації, життєво важливих умінь і навичок, системи ціннісних ставлень до світу та самої себе є обов’язковими для виконання всіма учасниками освітнього процесу в дошкільних закладах незалежно від їх типу підпорядкування. Базовий компонент дошкільної освіти спрямовує зусилля педагогічних фахівців на розвиток творчого потенціалу як дітей з типовим розвитком так і з особливими освітніми потребами, що має свої особливості у дошкільному дитинстві, на своєчасне підтримання досягнень індивідуальної своєрідності життєвого шляху дитини, забезпечення педагогічного супроводу розвитку усього розмаїття дітей у дошкільному закладі.

Відповідно до нових стандартів дошкільної освіти та поступу практики у напряму інклюзивної освіти МОН  України рекомендована нова Освітня програма для дітей дошкільного віку (від двох до семи років) «Дитина» (2016), у якій пропонується вибудовувати освітній процес на основі врахування індивідуальних можливостей, здібностей і потреб дітей кожного вікового періоду та варіювати зміст залежно від темпу індивідуального розвитку дітей з типовим розвитком та з особливими освітніми потребами. [1].

Назви розділів Програми «Дитина» відповідають назвам освітніх ліній інваріантної складової Державного стандарту дошкільної освіти. Освітня програма для дітей від двох до семи років «Дитина» відповідає вимогам до сучасних програм, за якими мають право працювати дошкільні навчальні заклади з інклюзивною формою навчання і виховання. Програмою визначено основну мету, завдання та принципи організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в інклюзивних групах. Заслуговують на увагу розділи

«Діти з особливими освітніми потребами», які представлено у програмі до характеристики кожного вікового періоду розвитку дошкільника і в яких сформульовано освітні завдання та зміст педагогічної роботи, яку вихователі мають здійснювати для якісного спільного виховання і навчання дітей з різними психофізичними порушеннями. У програмі «Дитина» зазначено, що сучасний дошкільний навчальний заклад має стати інклюзивним і бути відкритим для дітей з особливими освітніми потребами.

Включення дітей з особливими освітніми потребами в освітній процес дошкільного навчального закладу змінює установки вихователів на врахування особливих потреб і потенційних можливостей дітей з особливими освітніми потребами. Сучасний вихователь має відійти від традиційної системи занять, здійснювати інтеграцію різних видів діяльності, використовуючи диференційований та індивідуальний підхід у спільній роботі з дітьми з особливими освітніми потребами та дітей з типовим розвитком. Вихователь сьогодні має створити простір для творчого використання різних педагогічних технологій і проявити гнучкість у підході до кожної дитини в інклюзивній групі.

3. Використання професійних навичок вчителів – дефектологів КЗДО КТ №83 КМР за допомогою IКТ

Сучасний період розвитку суспільства характеризується сильним впливом на нього інформаційно - комунікаційних технологій (ІКТ), які проникають в усі сфери людської діяльності, забезпечують поширення інформаційних потоків у суспільстві і утворюють глобальний інформаційний простір. Невід’ємною і важливою частиною цих процесів є комп’ютеризація освіти. Зараз в Україні йде становлення нової системи освіти, орієнтованої на входження у світовий інформаційно-освітній простір. Цей процес супроводжується істотними змінами в педагогічній теорії і практиці освітнього процесу, пов’язаними із внесенням коректив у зміст технологій навчання, які повинні бути адекватними сучасним технічним можливостям і сприяти гармонійному входженню дитини в інформаційне суспільство. Комп’ютерні технології покликані стати невід’ємною частиною цілісного освітнього процесу, значно підвищувати його ефективність.

Інформаційне середовище – засіб ефективної взаємодії учасників освітнього процесу: дітей, педагогів, батьків. Основним призначенням служби інформаційного забезпечення є:

• формування інформаційного освітнього середовища закладу, поетапне вирішення задач інформатизації освіти;

• упровадження нових інформаційних технологій в освітній;

• інформаційно-методичне забезпечення освітнього процесу;

• упровадження електронного документообігу.

Використання ІКТ у педагогічній/корекційній роботі вчителів-дефектологів ЗДО 83:

1. Оформлення ділової документації;

2. Оформлення інформаційного куточка для педагогів та батьків;

3. Діагностування дітей за допомогою комп’ютерних методик;

4. Обробка даних результатів проведених досліджень у вигляді схем, діаграм;

5. Корекційно-розвивальна робота з дітьми за допомогою розвивальних програм;

6. Розробка презентацій для виступу на семінарах,конференціях, батьківських зборах;

7. Використання мультимедійного супроводу при проведенні тренінгів, психологічних ігор;

8.   Заповнення сторінок корекційного педагога на сторінках закладу, тощо.

Сайт  закладу КЗДО КТ №83 КМР доступний для різних груп користувачів засобами Інтернет - технологій. Цей інформаційний ресурс призначений для надання дітям, їх батькам, педагогам різноманітної інформації про історію закладу, педагогічний колектив, про останнім події, що відбулися. Він надає можливість спілкування батьків і педагогів.

На сторінках сайту батьки можуть отримати інформацію від педагогів про методи зміцнення здоров’я дітей, їх безпеку, правила поведінки дитини в сім’ї та в суспільстві, корисні поради з навчання і виховання дошкільників.

За допомогою роботи корекційних педагогів з ІКТ дозволять:

• батькам у реальному режимі часу відстежувати освітній процес своїх дітей,
• отримувати інформацію про проблеми, що виникають у навчанні і поради, спрямовані на усунення конкретних проблем у взаємодії з педагогом;

У результаті впровадження ІКТ в роботу вчителів – дефектологів КЗДО КТ №83 КМР можна очікувати такі результати:

1. Підвищення ефективності процесу навчання.

2. Активізація пізнавальної діяльності дітей.

3. Підвищення рівня професійної майстерності педагогів.

4. Виявлення рівня психолого-педагогічної компетенції батьків.

5. Створення єдиного інформаційного середовища.

6. Створення активної, працездатної системи підтримки сімейного виховання, через використання інформаційно – комп’ютерних технологій.

7. Забезпечення активної участі батьків у освітньому процесі ЗДО.

8. Підвищення педагогічної культури членів родин вихованців.

Список використаних джерел:

1. Дитина: Освітня програма для дітей від двох до семи років / наук. кер. проекту В. О. Огнев’юк; авт. кол.: Г. В. Бєлєнька, О. Л. Богініч, Н. І. Богданець-Білоскаленко [та ін.] ; наук. ред.: Г. В. Бєлєнька, М. А. Машовець ; Мін. осв. і науки України, Київ. ун-т ім. Б. Грінченка. – К. : Київ. ун-т ім. Б. Грінченка, 2016. – 304 с.
2. Колупаєва А. А. Основи інклюзивної освіти : навчально-методичний посібник / за заг. ред. А. А. Колупаєвої – К. : А. С. К., 2012. – 308 с.
3. Таранченко О. М. Тенденції сучасної освіти: роль педагога у створенні ефективної інклюзивної школи / О.М. Таранченко // Дефектологія. Особлива дитина: навчання та виховання. – 2011. – № 1. – С. 18 – 24.
4. Гончар Н. П. Інтерактивні технології навчання як засіб формування пізнавальної активності дітей дошкільного віку. Дошкільна освіта у сучасних вимірах: мат. Міжнар. наук.-практ. конференції, 24–25 вересня 2013р. Хмельницький, 2013. С. 90-94.
5. Гуревич Р. С. М. Ю. Кадемія, М. М. Козяр. Інформаційно-комунікаційні технології в професійній освіті. Львів: 2012. 506 с.

Підготувала:

Вчитель – дефектолог Леонтьєва Єлизавета Олегівна

Шлях до успіху – у творчості.

Життя кожної людини –

це шлях до самої себе

Г. Гессе

Мета:

• визначити шляхи підвищення професійної компетентності педагога, сприяти становленню педагога як особистості й професіонала;
• підвищувати інформаційно-технологічну компетентність педагогів шляхом опанування сучасних програмних засобів.
• стимулювати безперервну фахову та дошкільну освіту педагогів.

Завдання:

• актуалізувати та розширити понятійний апарат педагогів;
• поглибити їх теоретичні знання з проблеми;
• розглянути ключові компоненти професійної компетентності педагога та створити віртуальну модель компетентного педагога;
• розвивати творчу уяву та комунікативні можливості педагогів, викликати бажання дискутувати;
• розширити знання педагогів щодо професійної майстерності сучасного педагога;
• розглянути можливості ресурсів ІКТ як засобу для створення технологічного навчального середовища та підвищення якості освітнього процесу;
• створювати сприятливі умови для обміну досвідом роботи та реалізації творчого потенціалу педагогів;
• розвивати уміння об’єктивно оцінювати результати своєї праці.

Сьогодні в ході брейнстормінгу актуалізуємо теоретичні аспекти науково-методичної проблеми, зосередимо увагу на ключових компонентах  професійної компетентності.

Вправа «Очікування»

- А що Ви очікуєте від сьогоднішнього засідання?

Компетентний педагог - той, хто володіє необхідною сумою знань, умінь, навичок, які виражають сформованість педагогічної діяльності, педагогічного спілкування й особистості педагога як носія визначальних цінностей, ідеалів і педагогічної свідомості.

Виховати компетентного творчого учня може лише компетентний і творчий педагог. Наша робота супроводжується постійним спонуканням до творчості, жоден педагог не застосовує загальновідомі методики без свого відтінку, наголосу.

Вправа «Методична валіза»

Колеги, давайте складемо асоціативний ряд до словосполучення «компетентний педагог» та наповнимо нашими знаннями «Методичну валізу» (Підібрати прикметники, які характеризують компетентного педагога, записати на аркушах та наповнити ними валізу: кваліфікований, освічений, ерудований, енергійний, обізнаний, тямущий, трудолюбивий, відповідальний, наполегливий).

Хочу запропонувати вашій увазі формулу компетентності сучасного педагога.

Педагог має оволодіти всіма складовими професійної компетентності. А якими саме, я пропоную визначити Вам, шановні колеги.

Вправа «Реклама»

Згадаємо ключові компоненти професійної компетентності педагога та утворимо віртуальну модель в групах. (Це уявний зразок складових компонентів, що формують ідеального професіонала, що уособлює суспільні запити й потреби, відображає вимоги до педагога сучасної освіти)

За аналізом праць науковців А. Орлова, В. Синенка можна визначити такі ключові компоненти професійної компетентності педагога: інформаційна компетентність, комунікативна компетентність,  продуктивна компетентність,

автономізація на компетентність, моральна компетентність, психологічна компетентність, предметна компетентність, соціальна компетентність, методична компетентність, особисті якості педагога.

Колеги, сьогодні хочу звернути вашу увагу саме на методичну компетентність педагога, яка передбачає здатність конструювати й організовувати педагогічну діяльність на різних методичних рівнях, грамотно реалізовувати методику навчання і виховання дітей.

 Протягом навчального року наш педагогічний колектив працював над підвищенням рівня професійної компетентності педагога , як умова всебічного розвитку вихованців та формування ключових компетентностей успішної особистості дитини.

Психогімнастика:

 Давайте уявимо, що наш дошкільний заклад – це корабель, океан – це сучасний інформаційний простір, ми єдина – команда, яка знаходиться в постійному пошуку вирішення актуальних питань сучасної освіти.

• Яку проблему ви бачите?
• А від чого ж залежить мотивація навчальної діяльності вихованців?
• Назвіть, які шляхи підвищення методичної компетентності педагога існують.

Давайте зупинимося на деяких з них:

• самоосвіта;
• методична робота;
• орієнтування в інформаційно-технологічному просторі.

Педагог - це не тільки той, хто навчає, а в першу чергу, той, хто вчиться сам.

Той, хто своїм прикладом привчає до творчого злету, до відповідальності за доручену справу. Одним із важливих шляхів підвищення професійної компетентності педагога є самоосвіта.

 Якість навчально-виховного процесу ДНЗ, його результати певною мірою залежать від педагога, його теоретичної підготовки, педагогічної майстерності. А цьому, в свою чергу, сприяє організація цілеспрямованої методичної роботи. Саме чітко організована методична робота спонукає кожного педагога до підвищення свого методичного рівня, взаємного збагачення членів педагогічного колективу педагогічними знахідками.

Шановні колеги, як ми зрозуміли, системна та чітко організована методична робота є запорукою успішної педагогічної діяльності кожного педагога.

Сучасній освіті потрібні педагоги – мислителі, які можуть конструювати нові знання, мислення. На сьогодні орієнтування в океані інформаційного простору – необхідна умова для підвищення методичного рівня педагога.

Наші педагоги теж можуть поділитися знаннями щодо використання нових медіапродуктів в навчально-виховному процесі. (Обмін досвідом з використання ІКТ)

Отже, шановні колеги, ми зрозуміли, що одним із ефективних шляхів підвищення методичної грамотності педагога є також вільне орієнтування в інформаційному просторі.

На сучасному етапі освіти підвищення рівня методичної компетентності педагога є необхідною умовою для всебічного розвитку учнів та формування ключових компетентностей успішної особистості вихованця.

Підведення підсумків.

Метод «Дрід»

Д – дії (Що робили?)

Р – рефлексія (Чи справдилися Ваші очікування?)

І – інформація (Яку інформацію отримали? Які висновки зробили?)

Д – дії (Як ви будете діяти в майбутньому?)

Вправа «Клубок»

Учасникам пропонується передати клубок колегам в руки й коротко висловити особисті побажання, які починатимуться з вислову «У вашій професійній

діяльності я бажаю…»

1.Інтелектуальна розминка “Роль та завдання тьютор у взаємодії з дитиною з ООП“

У сьогоденні  роль тьютора можна схарактеризувати як фахівця, який створює умови для успішної інтеграції дитини з особливостями розвитку в освітньому й соціальному середовищу закладу освіти. Аналізуючи вищесказане можна стверджувати, що це посередник між дитиною з особливими потребами й іншими дітьми та дорослими в освітньому середовищі.У системі інклюзивної освіти зазначених фахівців називають педагог супроводу, адаптор.Термін тьютор має англійське походження (від англ. tutor). Феномен цей сформувався ще в XIV столітті, коли у тодішніх навчальних закладах почала ширитися практика прикріплення до кожного студента помічника, індивідуального супровідника, головне завдання якого полягало в тому, щоб навчити студента вчитися, допомогти йому розкритися як особистості.Якщо викладач або вчитель був насамперед транслятором знань, то тьютор був помічником для дитини в ефективному опануванні цих знань.Зазначимо,  що дитина  з особливими освітніми потребами потребує дещо іншого підходу, ніж студент XIV століття. Проте, безумовно, загальний напрям у роботі тьютора залишається однаковим для будь-якої дитини [3; с. 77].

Основна мета тьютора полягає у створенні умов для успішного залучення дитини з особливими освітніми потребами (ООП) в середовище навчального закладу. Однією з найважливіших передумов успішного розвитку є створення сприятливих, комфортних умов для дитини з особливими потребами. Говорячи про комфортні умови можна сказати, що це такі  умови, за яких дитина з особливими потребами могла б опановувати адаптовану для неї навчальну програму в зручному темпі й у відповідному обсязі.

Адаптацію дитини до освітнього життя слід визначати з огляду на особливості розвитку цієї дитини, а саме: когнітивну (пізнавальну) сферу знань, умінь і навичок, комунікативну сферу (уміння спілкуватися), емоційну сферу (психологічну адаптацію до процесу навчання в класі, виникнення та збереження позитивного емоційного налаштування щодо процесу навчання й перебування в шкільному середовищі), самостійності [1; с. 29].

Взаємодія тьютора і дитини – це цілеспрямований рух від старту освітнього маршруту дитини з ООП до фінальної адаптації дитини до життя.

Діяльність із супроводження «особливої» дитини повинна бути адаптована її потреб, але при цьому не має порушувати освітнього й комунікативного простору тієї групи дітей, у якій перебуває така дитина.

Для того щоб умови перебування дитини в навчальному закладі були по-справжньому комфортними й мотивували її до розвитку, у роботі тьютора (як і будь-якого дорослого, який працює з «особливою» дитиною) необхідними є такі чинники: віра в дитину, інтерес до її особистості, прийняття особливостей дитини, доброзичливість, терпіння, послідовність, готовність йти з дитиною в одному напрямі.

Для того щоб досягнути мети, потрібно дотримуватися таких умов: створення умов для успішного навчання дитини, створення умов для успішної соціалізації дитини, максимальне розкриття потенціалу особистості дитини.

Розв’язати зазначені завдання можна за допомогою організації й адаптації життєвого простору (робочого місця, місця відпочинку та інших місць, де перебуває дитина), розуміння тьютором зон найближчого розвитку дитини з особливими потребами, орієнтуванню на внутрішні, приховані ресурси дитини, дозуванню навантаження, адаптуванню навчального матеріалу й навчальних посібників до потреб та можливостей вихованця [2; с.15].

Більш конкретні завдання роботи тьютора обумовлені можливостями й особистими якостями вихованців. У кожному конкретному випадку умови, необхідні для успішного навчання дітей з особливими потребами, будуть різними, адже кожна дитина унікальна.

Тьютор адаптує навчальну програму  й допомагає  у створенні наочних посібників, спільно з психологом, соціальним педагогом, дефектологом допомагає виявляти проблеми, що виникли в шкільному житті дитини, та виконує рекомендації фахівців щодо розв’язання цих проблем.

Важливу увагу потрібно звертати на роботу з батьками дитини з особливими потребами, тому що це є додатковим ресурс команди супроводу. Батьки дитини з особливостями розвитку можуть стати активними помічниками в роботі фахівців з їхньою дитиною.

Безсумнівно, у близькому спілкуванні з дитиною  перебуває саме тьютор, тому що, він може якнайповніше схарактеризувати життя свого вихованця. Тьютор має інформувати батьків про успіхи дитини усно, а може пропонувати їм свої записи в щоденнику спостережень. Також необхідно розповідати батькам про труднощі, яких зазнає дитина в освітній сфері, про те, як ці труднощі вдалося подолати.

Тьютор, зі свого боку, може запитувати батьків про те, завдяки чому дитина може впоратися з домашніми завданнями та чи виникають у неї проблеми, давати рекомендації.

Важлива риса особистості тьютора – це здатність до ефективної комунікації. Робота з дитиною вимагає від тьютора терпіння, спокою. Інші (не менш цінні) якості тьютора – це гнучкість та переключення, здатність виступати водночас у декількох ролях: як серед дорослих (батьків і ФАХІВЦІВ ЗДО), так і серед дітей.

Підсумовуючи ми можемо зробити такі висновки:

Перша позиція свідчить про те, що тьютор – фахівець, який тонко й чітко вибудовує навчальний процес для дитини, допомагаючи педагогу  пристосуватися до потреб дитини  з особливими потребами, не знижуючи при цьому якості освіти всього класу.

Педагог і тьютор – це одна команда, у якій ролі розподіляються в найбільш ефективний спосіб, проте у свідомості дитини з особливостями розвитку лідером має залишатися вчитель. Тьютора варто сприймати як помічника педагога.

Наприклад, тьютор може заздалегідь домовитися з педагогом про те, коли найбільш доречно запросити дитину з особливими потребами до дошки. Педагог при цьому може задати цій дитині дещо легше завдання, завдяки чому вихованець матиме досвід успішної відповіді.

Від тьютора може знадобитися допомога в адаптуванні навчальної програми до можливостей вихованця з особливостями розвитку. У цьому випадку тьютор стежить за тим, що викладає педагог та чи подає матеріал у тому обсязі й на тому рівні, який зрозумілий дитині.

Дитина при цьому перебуває в групі, слухає педагога, але виконує завдання в межах своїх можливостей. Процес активності контролює тьютор.

Друга позиція свідчить про те, що тьютор – помічник педагога.

У цьому разі навчальне навантаження формується педагогом, а тьютор є помічником в організаційних моментах, підтримуючи дисципліну групи в процесі виконання завдання. Педагог у цей час приділяє увагу дитині з особливими потребами.

Якщо вихователь прагне посісти максимально лідерську позицію в навчальній діяльності вихованця  з особливими потребами, а тьютор при цьому не має фахової освіти (дефектологія, спеціальна або клінічна психологія тощо), то в такому дуеті найоптимальніше бути помічником для вчителя в реалізації його ідей щодо навчання дитини з особливими потребами.

2. Презентація: «Тьюторський (педагогічний) супровід дошкільнят в умовах ЗДО»

3. Метод «Мікрофон» (запитання -відповіді)

 Якби довелося одним реченням описати, хто такий тьютор, то це б виглядало так: дорослий, який дивиться на світ очима дитини. Цей світ – шкільне життя: і навчання, і взаємини з друзями, і захоплення, і емоційний стан, і вибір майбутньої професії…

Чи народжуємося тьюторами? Ні.

Чи можна самостійно (теоретично) опанувати тьюторство? Ні

Чи є відповідні факультети і ВНЗ, які навчать? Наразі ні.

Для того, аби стати тьютором, потрібні багато годин спостереження за дітьми, аналізу їх поведінки і процесів прийняття рішень, висновків, підтвердження тих висновків і знову спостереження. Знання у цьому пізнанні однозначно допомагають, проте бувають ситуації, коли вони обмежують чи ховають інтуїтивні рішення, створюють завищені очікування і симетричні моделі, які не працюють. А кожна дитина – унікальна, непередбачувана, з власною історією та баченням світу, родиною і цінностями, які на неї впливають. Тому знайти підхід до дитини, стати одночасно вчителем, ментором і другом, пізнати всі нотки і відтінки особистості – це велике мистецтво та кропітка праця.

Чи кожен може бути тьютором?

Ні. Не так легко вийти зі своїх буденних тривог та переживань, відчути хвилювання дитини, подивитися на світ з її сторони і при цьому залишитися відповідальним та зрілим у рішеннях, тобто ДОРОСЛИМ.  Не менш важливими є особисті цінності людини та риси характеру.

А хто ж тоді може стати тьютором у дошкільному закладі?

Той, хто готовий 40 годин на тиждень дбати про те, щоб кожній дитині у класі було комфортно, хто має навички будувати партнерство з батьками, вміє супроводжувати дитину в навчанні, турбуватися про її психологічний стан і розвиток.

Чи варто пробувати себе в ролі тьютора?

    Так, особливо якщо вмієш і любиш ладнати з дітьми, якщо хочеш стати хорошим дитячим психологом чи розвивати свій особистісний потенціал і такі затребувані сьогодні м'які навички, якщо мрієш стати причетним до нової моделі навчання та розвитку нового покоління.

Тьютор – це порівняно нова професія для українського освітнього простору?

Тьюторство – запозичений досвід із британської системи освіти, який бере свій початок у 18 ст. з Кембриджського університету. Практика тьюторства в нашій країні спостерігається лише останні 10 років. Такої професії ще немає навіть у національному класифікаторі. Є різні інтерпретації, функції та ролі в такій роботі, але завжди це – про індивідуальний супровід дитини, підтримку та менторство, видиму та невидиму допомогу, співпрацю з її батьками.

Основні висновки: кожен заклад обрала певну і дуже конкретну роль тьютора для дитини, але чітко помітні спільні риси усіх закладів:

• директори мають власний досвід тьюторства і глибоке переконання в необхідності цієї професії;
• тьютори – це команда високомотивованих працівників, які постійно навчаються;
• тьюторство – це чітка система дій і функції, співпраця з педагогами та батьками, з прописаними контрольними точками в роботі і відповідальністю за динаміку розвитку дитини;
• постійна рефлексія та обмін досвідом між тьюторами та педагогами в межах закладу, спільний пошук рішень щодо конкретної дитини;
• детально прописані авторські стандарти тьюторства у кожному закладі;
• усі заклади мають власні навчальні центри для підготовки тьюторів або користуються послугами зовнішніх експертів, коучів чи освітніх організацій для навчання персоналу.

Серед питань, які є спільним викликом до вирішення і в Україні:

– перевантаження тьюторів;

– емоційне вигорання;

– перекладання батьками на тьютора відповідальності у вирішенні багатьох питань,

– невміння і неготовність окремими родинами сприймати свою дитину такою, якою вона є, з усіма її сильними та слабкими сторонами;

– розмитість рамок поведінки у вихованні вдома перетворюється на небажання дітьми приймати будь- які правила  у закладі.

Які напрацювання сьогодні у сфері тьюторингу?

В освітній платформі групова та індивідуальна модель тьюторського супроводу з’явилася з першого дня існування дитячого колективу. Уже 6 років кожна команда дітей (чи то у школі, чи в таборі, чи в підлітковому клубі, чи в міжнародній мандрівці) має свого наставника – тьютора. За роки досвіду ми знаємо і відчуваємо, кому ця робота під силу, хто виконуватиме її з віддачею і професіоналізмом, кому довірять діти свої думки та секрети.

Тьюторів, людей різних професій, навчають самостійно у власній Школі тьютора та надають постійний супровід психологів у щоденній праці.

Тьютор - це наставник, який, в першу чергу, допомагає дитині стати самостійною. Існує думка, що тьютор - це адвокат дитини.

Сьогодні ми все частіше чуємо слово «тьютор». ЗДО заявляють про те, що у них працюють тьютори, а організатори одно- і дводенних тренінгів запевняють, що можуть навчити премудростям тьюторингу за такий короткий термін. З одного боку, це дуже радісно, тому що, завдяки саме тьюторської моделі, дитина знаходиться в центрі освітнього процесу. З іншого боку, читаючи визначення - хто ж такий «тьютор», розумієш, наскільки по-різному сьогодні в педагогічному середовищі трактується суть даної професії.

Якщо ми говоримо, що тьютор - це професія, то безумовно їй потрібно вчитися. Тоді виникає питання: «Чи може одно- або навіть дводенний тренінг дати всі необхідні знання? І яка кваліфікація людей, які передають ці знання?» Питання, звичайно, риторичне.

Вибираючи для себе професію тьютор, я зрозуміла, що вчитися потрібно у справжніх професіоналів, які мають практичний досвід і колосальні знання, успішно практикують тьюторинг. Зовсім не тих, хто, прочитавши кілька книг готовий нести сокровенні знання в маси.

Сформулюю три критерії професіоналізму людей, які навчають тьюторів:

1. Люди, які на собі відчули досвід справжнього тьюторингу - в Оксфорді, Кембриджі, Гарварді тощо. Так званий «тьюторинг з перших рук».
2. Люди, що мають досвід впровадження тьюторської моделі в тривалому освітньому циклі
3. Автори успішних програм навчання тьюторів. Під «успішністю» маю на увазі затребуваність в педагогічному середовищі, можливість реалізувати знання на практиці, практичність курсу та, що дуже важливо, серйозний теоретичний фундамент (сучасні дослідження педагогів, психологів, філософів та інших фахівців світового масштабу).

Так хто ж такий тьютор?

Тьютор - він же асистент дитини, він же педагог супроводу, він же адаптатор. Цей фахівець створює умови для комфортної адаптації дитини з особливостями в соціумі і інтеграції його в освітню та соціальну сферу ЗДО . Головне завдання такого фахівця - навчити свого підопічного самостійності.

Існує думка, що тьютор - це адвокат дитини. Виходячи з визначення, адвокат - це той, хто представляє і захищає чиїсь інтереси. Тоді виникає цілком слушне запитання: від кого треба захищати дитину, де працює тьютор?

"Виходячи ж з концепту тьюторингу, тьютор - це наставник, який, в першу чергу, допомагає стати дитині самостійною."

І знову питання: коли ж, тільки захищаючи і представляючи інтереси дитини, тьютор досягне зі своїм підопічним цієї самостійності?

Я впевнена, що тьютор не просто підтримує дитину в його починаннях, він показує йому можливості для самореалізації і безумовно вірить в успіхи свого підопічного. Здійснюючи спільне планування діяльності дитини, тьютор готує поле для проб, направляє і мотивує підопічного для досягнення поставлених цілей.

Цілі ж і способи їх досягнення дитина вибирає сама. Тьютор вчить дитину усвідомлено приймати на себе відповідальність за всі можливі наслідки свого вільного вибору і проводить спільну рефлексію за результатами діяльності.

Іноді може статися так, що дитина поміняє свою мету, повинен тьютор наполягати на завершенні процесу, бо його борг допомогти дитині «не злетіти зі своєї індивідуальної траєкторії» тому що, на його думку, дитина просто «передумала» або їй «набридло»? Чи може бути так, що дитина в процесі змінює свої пріоритети? Безумовно. Адже ми виходимо з інтересів дитини, її можливостей і здібностей. І завдання тьютора не в тому, щоб не дати згорнути дитині, а в тому, щоб допомогти зберегти інтерес. А якщо так сталося і інтерес втрачений, зрозуміти, що спричинило відхід з траєкторії, допомогти дитині усвідомити, а що ж далі, де віна може бути успішною або де їй розвинути свій потенціал.

Саме тут тьютор грає ключову роль - допомагає розкритися можливостям дитини. Адже згідно з дослідженнями в позитивній психології, необхідно знайти, усвідомити і розкрити свої сильні сторони.

 Яким  повинен бути тьютор?

Окремо про прихильності. Прочитала цікавий висновок: «діти слідують за суворим педагогом, тому що до нього прив'язані». Думаю, що діти йдуть за суворим педагогом не тому, що вони до нього прив'язані, а тому, що він для них авторитет. Так, тьютор повинен бути авторитетом для свого підопічного, турботливим і одночасно вимогливим, тим, хто здатний показати більше, ніж бачить його підопічний, а також тим, хто поважає автономність дитини. Адже кожна дитина - це унікальна особистість і завдання тьютора цю унікальність зберегти.

Чи може тьютор претендувати на таке глибоке почуття, ставати тим, без кого не прожити? Тьютор - це не той, з ким можна просто поговорити, наповнитися енергією, як в «тихій гавані». Це той, хто розширить горизонти дитини, допоможе йому стати більш свідомим по відношенню як до себе самого, так і до суспільства. А енергією дитина наповниться завдяки продуктивній і серйозній праці над своїм розвитком за допомогою тьютора. Адже робота тьютора передбачає дуже серйозну підготовку до кожної бесіди зі своїми підопічними, вміння планувати свою діяльність, і дуже чітке розуміння - навіщо він це робить. І вже після відповіді тьютора самому собі на питання «Навіщо?», як наслідок з`являється - «Що і як я буду робити».

"Важливо зрозуміти, що тьютор не створюватиме комфортну обстановку своєму підопічному."

Це - двосторонній процес, а роль тьютора підтримати дитину в його діяльності. В атмосфері довіри учень може бути готовим вийти із зони комфорту, щоб зустрітися з невідомим, без страху зробити помилку. Бо в тьюторингу помилка - необхідний елемент дослідження нового.

Віра у власний потенціал, в те, що завтра дитина зможе досягти більше, ніж сьогодні, мотивація до роботи і до досягнення високих цілей, все це можливо завдяки відносинам тільки зі справжнім тьютором.

Тьютор повинен допомагати дитині визначити свій шлях, але останнє слово завжди залишається за дитиною. Це повинен бути його вибір, за який він несе відповідальність - успішний чи ні.

"У будь-якому випадку тьютор допомагає провести рефлексію."

Чи повинен тьютор допомагати вчити таблицю множення або писати твори? Чи не про репетитора ми говоримо в цьому випадку? А ось допомогти дитині самостійно мислити, діяти, навчити вчитися і здобувати знання -так, це завдання тьютора.

Безумовно, можна сперечатися про те, хто такий тьютор і які його функції. Можуть бути різні підходи у визначенні цієї професії і компетенцій, якими повинен володіти тьютор. Але сперечатися переважно з наукової та практичної точок зору.

Чим тьютор відрізняється від дефектолога

Тьютори часто взаємодіють з дітьми, що мають інвалідність, через що їх плутають з дефектологами.

    Завдання педагога-дефектолога: вивчення психофізичних особливостей, системи сприйняття і темпераменту для відновлення або корекції відсутньої функції. Наприклад, дефектолог може розгледіти у людей з вадами зору дитини музичні задатки і сфокусувати розвиток в цьому напрямку.

    Завдання тьютора: створювати події, які змінюють спосіб мислення та уявлення про майбутнє. Це одна з форм антропопрактікі - робота в просторі суб'єктивної реальності людини.

    Епігенетичні дослідження показують, що незалежно від успадкованих задатків, завжди є місце потенціалу невідомості і розвитку. Взаємодія в новому середовищі, з новим людьми і новими способами здатне змінити майбутнє. Тьютор відкриває можливості для такої взаємодії.

Чим тьютор відрізняється від психолога

    Психолог надає психологічну допомогу дітям і дорослим. Часто - в конфліктних ситуаціях. При цьому застосовуються психологічні методи.

Завдання тьютора: допомогти з самовизначенням. Тьютор - це перш за все педагог. За професійною стандарту він повинен мати вищу педагогічну освіту і пройти відповідну перепідготовку. Окремі фахівці можуть мати ще диплом психолога, але в тьюторські супроводі використовується педагогічний інструментарій.

Чим тьютор відрізняється від репетитора

    Завдання репетитора: поліпшити знання дитини з конкретного предмета в рамках певної програми.

    Завдання тьютора: дати свободу і навчити брати на себе відповідальність. Він не пояснює складні теми і не змушує вчитися. Тьютор створює середовище і пояснює, що кожна дія і бездіяльність має вагу.

Які інструменти і етапи роботи тьютора

    1.Бесіда. Тьютор веде розмову за певними правилами. За допомогою коучингових технологій, активного слухання і різних підтримуючих елементів шикується відкритий діалог. Відкриваючись, співрозмовник переходить на новий рівень усвідомлення і виходить з бесіди інтелектуально збагаченим. Неконтактним дітям пропонуються альтернативні форми спілкування - малюнки, тексти та інші.

    2.Питання. Коли встановлено довірчий контакт, тьютор починає виявляти запит дитини - задає особливим чином сформульовані питання. Якщо дитина не готовий відповідати, інструмент замінюється на інший.

    3.Особистісно-ресурсна карта. Наочне зображення шляхів реалізації пізнавального запиту дитини. На карту вносяться всі доступні ресурси:  онлайн та офлайн. Зручно складати у вигляді майндмепа. Як правило, поповнюється при кожній зустрічі дитини і тьютора.

    4. Проби. Це нові для людини дії, що виконуються на умовах безпеки. Дитина повинна усвідомлювати, що може спробувати щось нове і, якщо не сподобається, в будь-який момент відмовитися, його не лаяти, не поставлять «двійку»; а якщо сподобається, навпаки, йому допоможуть масштабувати проект.

Коли необхідний тьютор?

- Коли сім'я будує план освіти дітей.

- Коли у дитини пропав інтерес до навчання або потрібна допомога у формуванні пізнавального запиту.

- Коли хочеться побачити наявні освітні ресурси і знайти нові.

Які посадові обов'язки тьютора

• Тьютор може створювати умови для реальної індивідуалізації процесу навчання (складання індивідуальних навчальних планів і планування індивідуальних освітньо-професійних траєкторій).
• Організовує взаємодії того, хто навчається з педагогічними працівниками для корекції індивідуального навчального плану, сприяє генерування його творчого потенціалу та участі в проектній та пошуково-дослідницької діяльності з урахуванням інтересів.
• Організовує взаємодію з батьками, особами, які їх замінюють, з виявлення, формування і розвитку пізнавальних інтересів дітей, в тому числі молодшого і середнього шкільного віку, складання, коригування індивідуальних навчальних (освітніх), аналізує і обговорює з ними хід і результати реалізації цих планів.
•     Здійснює моніторинг динаміки процесу становлення вибору навчаються шляху свого освіти.
• Організовує індивідуальні та групові консультації для дітей,  батьків (осіб, які їх замінюють) з питань усунення навчальних труднощів, корекції індивідуальних потреб, розвитку і реалізації здібностей і можливостей, використовуючи різні технології і способи комунікації з навчаються, включаючи електронні форми (інтернет -технології) для якісної реалізації спільної з навчаються діяльності.
• Підтримує пізнавальний інтерес дитини, аналізуючи перспективи розвитку та можливості розширення його діапазону.
• Синтезує пізнавальний інтерес з іншими інтересами, предметами навчання. Сприяє якнайповнішої реалізації творчого потенціалу та пізнавальної активності дитини.
• Бере участь в роботі педагогічних, методичних рад, інших формах методичної роботи, в підготовці і проведенні батьківських зборів, оздоровчих, виховних та інших заходів, передбачених освітньою програмою освітнього закладу, в організації та проведенні методичної та консультативної допомоги батькам дітей (особам, що їх замінюють). Забезпечує і аналізує досягнення і підтвердження навчаються рівнів освіти (освітніх цензів).
• Контролює і оцінює ефективність побудови та реалізації освітньої програми (індивідуальної і освітнього закладу), з огляду на успішність самовизначення дитини, оволодіння вміннями, розвиток досвіду творчої діяльності, пізнавального інтересу, використовуючи комп'ютерні технології, в т. ч. Текстові редактори і електронні таблиці у своїй діяльності .

Що повинен знати тьютор?

Тьютор повинен знати:

основи педагогіки, дитячої, вікової та соціальної психології; психологію відносин, індивідуальні і вікові особливості дітей і підлітків, вікову фізіологію; методи і форми моніторингу діяльності дитини; педагогічної етики; теорію і методику виховної роботи, організації вільного часу дитини;технології відкритої освіти і тьюторські технології; методи управління освітніми системами; сучасні педагогічні технології продуктивного, диференційованого, розвивального навчання, реалізації компетентнісного підходу; методи встановлення контактів з дітьми різного віку та їх батьками (особами, які їх замінюють).

4. Педагогічна скарбничка «Що потрібно знати батькам про тьютор»

Чим відрізняється вибір від перебору, індивідуальний підхід від індивідуалізації, і чому це важливо для освіти вашої дитини?

Останнім часом все більше батьків розуміють, що ніхто не зацікавлений в якісній освіті їхніх дітей так, як вони самі. А значить, потрібно самим прикладати зусилля, щоб розбиратися в тому, як можна вчитися, вирішувати виникаючі проблеми, звертатися за допомогою до професіоналів.

 Це може бути цікаво:

 Педагогічні професії майбутнього

Тому батькам важливо знати, що є така професія - тьютор. Вона не так давно з'явилася в українському просторі, а його коріння ідуть в історію європейських університетів XII століття.

- Батькам важливо знати, що «прикладати» до дитини відразу свої міркування про те, чим йому потрібно займатися - не єдино можливий підхід. Краще спочатку подивитися на нього з боку, дати йому якомога більше шансів різнобічно проявити себе, щоб потім зрозуміти, що йому цікавіше.

У наше століття швидких рішень і лавини інформації у батьків часто немає часу і знань для того, щоб організувати максимально вільний простір вибору для дитини. І тоді на допомогу приходить тьютор.

Тьютор - це людина, яка супроводжує індивідуальну освітню програму, яка є результатом того, що дитина сам вибрав.

Тьюторство - це розділ педагогічної та антропопрактіческого знання. Антропопрактіка, в свою чергу - це практика роботи з розвитком людини. Можуть бути лікарі-антропопрактікі, психологи-антропопрактікі. Це ті, хто працює з якісним просуванням людського життя.

В цьому плані Тьюторство - це практика допомоги людині в його розвитку.

  Всі вчителі кажуть про індивідуальний підхід. Навіщо потрібен ще й тьютор?

- Це два різних поняття, які, на жаль, дуже часто плутають - індивідуальний підхід і індивідуалізація.

Індивідуальний підхід - це коли дорослий світ починає розглядати дитини, інтерпретує його, щоб ефективно з ним взаємодіяти. Ти холерик, ти сангвінік. Ти «візуал», тобі треба більше картинок показувати.

Індивідуалізація - це створення такого середовища, таких можливостей, щоб дитина могла сам проявити свою індивідуальність. Якщо ви в класі, наприклад, даєте дітям різні завдання - сильним складніше, слабким простіше, - це не індивідуалізація, це ваш особистий індивідуальний підхід. Звичайно, він повинен бути, але не треба плутати.

Марія Монтессорі говорила, що в педагогіці головний метод - метод спостереження. Створіть середу і тримайте паузу, спостерігайте за дитиною: чим він цікавиться, куди він рухається.

Як відбувається робота тьютора?

- У нас є основна схема повного тьюторські дії. Вона використовується незалежно від того, з ким ти працюєш: хоч з трирічним дитиною, хоч з літніми людьми. Ця схема складається з трьох етапів.

Перший етап - це створення освітнього середовища, в якій можливий тьюторські погляд. Тьютор - середовищної людина, він може працювати тільки там, де є свобода вибору. Для початку треба таке середовище створити, більша більша половина тьюторів ще не працюють в повному розумінні, а лише створюють середовище. Ставки для нової професії  відкриваються, а ніякого вибору у дітей немає.

Зарубіжні колеги дивуються, що у нас є такий етап: у них середовище вже кілька століть, як створена, ця професія існує в культурі.

Другий етап - це «серцевина» тьюторської роботи, ми називаємо його освітньої навігацією. Коли створено середовище, ти організуєш проби різних можливостей і обговорення, щоб дитина могла зробити вибір: які у різних варіантів бонуси, які ризики, що тягне за собою те чи інше рішення. Це не автомобільний навігатор, який говорить тобі, куди повертати. Це діяльність, в процесі якої людина бере на себе відповідальність, сам робить вибір - і це дуже важливо.

Для мене найточніше слово, яке визначає діяльність тьютора - супровід. Супроводжувати можна тільки того, хто йде сам.

Якщо дитина нічого сам не робить, то ми можемо його змушувати, провокувати, умовляти, але не супроводжувати.

Третій етап - це масштабування. Коли ми знаходимо, що дитині цікаво, ми повинні «масштабувати» його досягнення, тобто вказати наступні кроки, які дозволять розширити зону застосування отриманих результатів. Це стосується руху в бік вибору професії, в сторону вибору майбутнього освіти. Тьютор, спостерігаючи за дитиною під час різних проб, звертає увагу, який інтерес у нього виникає частіше за інших, до чого його весь час тягне. І він може порадити, куди йти далі, щоб розвивати цей інтерес. Ми надаємо масштаб захопленню.

З ким зараз, в основному, працюють тьютори?

- Кожна людина має право на свою гранично особистісну долю. Це не означає, що ми ростимо індивідуалістів, які йдуть по головах заради своїх цілей. Ні, людина все одно працює в колективі, в групі, але він при цьому розуміє про себе. Це культура турботи про себе: усвідомлення, які в тебе переваги, що тобі важко, чи хочеш ти якісь дефіцити свої заповнити, повчитися чогось.

У тьюторства зараз два напрямки розвитку: інклюзивна освіта і робота з обдарованими дітьми. Виходить, що, якщо навіть ми не дозріли до думки, що всі люди - різні, ми не можемо цього не помічати хоча б в цих двох сферах.

При роботі з дітьми з ООП тьютор не виконує роль помічника педагога. Його завдання - не навчити писати і рахувати, а створити умови для того, щоб дитина, виходячи з наявних у нього можливостей, зміг досягти в своєму утворенні максимуму.

Що стосується роботи з обдарованими дітьми, то, з точки зору тьютора, рано помічена обдарованість грає проти можливостей дитини.

Уявіть: дитині три роки, він ще не розуміє, чого він хоче, але у нього, наприклад, виворотність ніг. Батьки відразу віддають його в балетну школу, і він бачить тепер тільки верстат. А він би, може, із задоволенням цікавився мурахами або чимось ще.

Література

1. Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими освітніми потребами: зб. наук. праць / гол. ред. П.Т. Таланчук та ін. № 6 (8). К: Університет«Україна». 2009. 484 с.
2. Колупаєва А. А. Діти з особливими освітніми потребами та організація їх начання: наук. метод. посібник. К. 2011. 194 с. (Серія «Інкюзивна школа»).
3. Колупаєва А. А. Інклюзивна освіта: реалії та перспективи : монографія. К.: «Самміт-Книга». 2009. 272 с.: іл. (Серія «Інклюзивна освіта»).