Рекомендації батькам щодо виховання дітей

В ДИТЯЧИЙ САДОК БЕЗ СЛІЗ. ПРАВИЛА ДЛЯ БАТЬКІВ

Дитина іде до дитячого садочка. Напевно, немає батьків, які б не хотіли, щоб цей етап пройшов легко, спокійно, щоб малюк з задоволенням і без криків відразу ж пішов до дитсадка. Але так буває досить рідко. Частіше діти перших кілька днів чи тижнів плачуть, не хочуть відпускати маму. І в цьому немає нічого незвичного. Для дитини початок відвідування садочка — це стрес. І наше з вами завдання пом’якшити його настільки, щоб він пройшов непомітно і без неприємних наслідків. Тому пропонуємо вам 14 правил для батьків, щоб адаптація дитини пройшла якомога легше і швидше.

1. Віддавати дитину в дитячий садочок краще в теплу пору року, коли діти більшість часу проводять на прогулянці. Так дитині буде легше адаптуватися, оскільки ігри на свіжому повітрі, пісочниця — все дуже нагадує звичні умови її повсякденного життя.
2. За тиждень-два привчити дитину до режиму, який встановлено в садочку і ввести в раціон дитини блюда, які готують в садочку. Таким чином на 2 стресових моменти стане менше. Дитина повинна звикнути прокидатися зранку (наприклад, о 7:00), спати вдень з 13:00, снідати і обідати приблизно в той же час, що і в садочку. Тоді їй буде легше звикати до умов садка.
3. Навички самообслуговування. Навчіть малюка одягатися, роздягатися, їсти ложкою, відучіть від одноразових підгузків. Звичайно, якщо вам доводиться віддавати дитину в дитсадок в дуже ранньому віці, то ці навички можуть бути ще не сформовані на достатньому рівні. Головне, щоб дитина хотіла і пробувала самостійно одягатись чи їсти, а ткож вміла попросити про допомогу. Тоді вона комфортніше і впевненіше почуватиметься серед однолітків, серед яких знайдуться ті, що вміють робити це самостійно.
4. Сформувати позитивну установку на садочок. Це дуже важливий пункт! Ніколи не лякайте дитину садочком. Такі фрази, як: “Заспокойся, бо відведу в садок”, “От підеш в садочок — побачиш!” здатні сформувати у дитини установку на те, що в садочку погано і його варто уникати всіма силами. Не використовуйте фрази, які містять негатив джля дитини (“А в садочку тобі доведеться таке їсти!”, “От підеш в садочок, а там мусово ділитися з дітками!”. Розповідайте дитині про садочок, гуляйте біля нього, спостерігайте за дітьми на майданчику в дитчяому садку, коментуючи все, що побачили.
5. Не обманюйте дитину! Говоріть так, як є. Не варто дуже розхвалювати садочок, щоб потім у дитини не було розчарування. “Так, ти прийдеш в групу, а там багато діток. Спочатку ти нікого не знатимеш, але вихователька допоможе подружитись і вам буде весело!”. “Так, тобі доведеться бути в садочку без мами, я теж буду сумувати за тобою, але ввечері я обов’язково за тобою прийду!” — ось так краще розмовляти з дитиною.
6. Навчіть дитину відпускати маму, гратися самій іграшками. Звичайно, не у всіх є така можливість, але добре, якщо у дитини є регулярний досвід того, що мама відлучається на декілька годин, а малюк тим часом залишається з татом, бабусею, нянею… Діти, які ніколи не розлучалися з мамою, так само, як і ті, у яких був невдалий досвід такого розлучення, можуть довше адаптовуватися до дитячого садочка.
7. Навички спілкування. Покажіть дитині, як ділитися іграшками, як просити іграшку, як звертатися до дорослих. Ці навички пригодяться їй в групі дитсадка буквально з першого ж дня. Для підготовки дитини до дитсадка, відвідуйте групи раннього розвитку, хоча б для того, щоб дитина звикла до дитячого колективу, занять і необхідності слухати і чути дорослого.
8. Спілкуйтеся з вихователями з повагою і доброзичливо. Дитина дуже уважно слідкує за вашими емоціями, реакціями, поведінкою. Таким чином, вона ставиться до інших людей так, як ви ставитесь до них, вона переймає ваше ставлення. Тому, прийшовши в дитячий садок вперше, дитина повинна відчути і зрозуміти, що вихователь — це “добра тьотя”, бо мама з нею привітна, спокійна і доброзичлива.
9. Обов’язково прощайтесь, не тікайте, залишаючи дитину. Це стосується не тільки дитячого садка, але і будь-яких моментів розлучення. Дитині набагато легше зрозуміти, що мама іде і скоро повернеться, ніж збагнути, куди мама раптово поділася. В останньому випадку діти починають придумвати, що мама покинула їх і більше ніколи не повернеться. Тоді починаються сльози, переживання, істерики, небажання відпускати маму ні на секундочку.
10. Не порушуйте звички на перших порах, навіть погані (смоктання пальця, соски і т.п.) Якщо ваш малюк смокче соску, палець чи має ще якусь звичку, не намагайтесь відучити від неї паралельно з вступом до днз. Так ви додаєте ще один стрес вашій дитині. Зачекайте поки дитина адаптується до садочка, тоді займіться звичками. Або ще краще, відучіть від звички заздалегідь, ще до початку відвідування дитсадка.
11. Дитині більше уваги, тепла, ласки. Малюку, який почав ходити в дитсадок, приділяйте більше уваги, тепла, ласки, більше обіймайте, демонструйте свою любов, більше часу проводьте разом. Таким чином ви компенсуєте ту нестачу мами протягом дня і ще раз переконуєте, що мама продовжує любити, а не покидає в садочку, бо більше не любить.
12. Якщо дитині важко розлучатися з мамою, нехай відводить до дитсадка тато, бабуся чи ще хтось. Хоча б на перших порах.
13. Пам’ятайте, ДИТИНА ВІДЧУВАЄ ВАШУ ТРИВОГУ! Тому стояння під дверима групи і прислухання до того, що там відбувається, ходіння навколо садочка і “заглядання у вікна” ні до чого хорошого не приведе. Дитина, котра відчуває мамину тривогу чи страх, починає сама боятися і думати, що в садку з нею може трапитися щось неприємне. Для такої дитини період адаптації може не закінчуватися дуже довго — поки мама не заспокоїться і не відпустить свої переживання.
14. Приймати почуття дитини. Виключити нотації, переконання… Якщо дитина плаче в садку, сумує за мамою, ніколи не заперечуйте її почуття, не немагайтесь зразу ж переконати, що ці почуття марні. Просто прийміть їх, покажіть, що ви розумієте, що це нормально так відчувати. Скажіть: “Так, я бачу, ти дуже сумував / сумувала!” “Тобі було страшно, сумно, печально…”  Більш детально про відображення і прийняття дитячих почуттів можна прочитати в книзі Ю.Б. Гіппенрейтер “Общаться с ребенком. Как?”

Легкої вам адаптації!

Рекомендації батькам щодо виховання «Психічне здоров’я дитини»

1. Виявляйте свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що ви любитиме її завжди, за будь-яких обставин.

2. Повірте у неповторність та оригінальність вашої дитини, у те що вона унікальна, єдина така у світі.

3. Приймайте дитину такою, якою вона є, зі всіма своїми вадами та чеснотами. Підкреслюйте ії сильні сторони, але ії вчинки оцінюйте об’єктивно. Оцінюйте не саму дитину, а тільки ії вчинок.

4. Дайте вашій дитині більше самостійності, не забирайте у неї право на помилку, адже, виправляючи свої помилки дитина вчиться.

5. Ніколи не погрожуйте дитині, просто розкажіть їй, що ви змушені будете зробити в тому разі, якщо вона обере небажаний для неї і для оточення спосіб поведінки.

6. Дотримуйтесь єдності вимог у сім’ї, інакше дитина навчиться пристосуватись і обманювати.

7. Ніколи не з’ясовуйте стосунків у присутності дитини. Виникнення дитячих неврозів має тісний зв'язок із негативною дією сварок між батьками у присутності дітей.

8. Чітко встановіть права та обов’язки дитини у сім’ї (відповідно до її віку та можливостей).

9. Не соромтеся визнати перед дитиною свою помилку чи неправоту, попросити у неї вибачення.

10. Демонструйте оптимізм. Виражайте впевненість у хорошому результаті, у можливостях дитини - цим ви укріплюєте віру дитини у себе, сприяєте ії позитивному ставленню до світу і оточення, зміцнюючи ії психічне здоров’я.

Вік норовистості. Про кризу трьох років

Криза трьох років відрізняється від того, що відбувалося у віці одного місяця (так званий криза новонародженості) або рочки (криза одного року). Якщо попередні два «переломних» моменту могли пройти відносно гладко, перші акти протесту носили ще не настільки активний характер, а в очі кидалися лише нові вміння та навички, то з кризою трьох років ситуація більш складна. Пропустити його практично неможливо. Слухняний трилітка - явище майже таке ж рідкісне, як і лагідний і ласкавий підліток. Такі особливості кризових віків, як важковиховуваність, конфліктність з оточуючими та ін в даний період вперше реально проявляються і в повному обсязі. Недарма криза трьох років називають іноді ще віком норовистості.

До того моменту, як ваш малюк збереться відзначати свій третій день народження (а ще краще, на півроку раніше), корисним для вас буде знати весь «букет» ознак, за якими визначають наступ цієї кризи - так зване «семизвездие». Представляючи, що означає кожна складова цього семизвездия, можна успішніше допомогти дитині перерости важкий вік, а також зберегти здорову нервову систему - і його, і свою.

Негативізм

У загальному сенсі негативізм означає прагнення суперечити, робити навпаки того, що йому говорять. Дитина може бути дуже голодний, або дуже хотіти послухати казку, але він відмовиться тільки тому, що ви, або якийсь інший дорослий йому це пропонує. Негативізм слід відрізняти від звичайного неслухняності. Адже дитина не слухається вас не тому, що йому так хочеться, а тому, що в даний момент не може вчинити інакше. Відмовляючись від вашої пропозиції або прохання, він «захищає» своє «Я».

Упертість

Висловивши власну точку зору або попросивши про те, маленький трирічний син буде гнути свою лінію всіма силами. Так він бажає виконання «замовлення»? Може бути. Але, швидше за все, вже не дуже, або взагалі давно перехотілося. Але як же малюк зрозуміє, що з його точкою зору вважаються, що до його думки прислухаються, якщо ви вчините по-своєму?

Норовистість

Норовистість, на відміну від негативізму, це загальний протест проти звичного способу життя, норм виховання. Дитина незадоволений тим, що йому пропонують.

Свавілля

Маленький свавільний трилітка приймає тільки те, що він вирішив і задумав сам. Це своєрідна тенденція до самостійності, але гіпертрофована і неадекватний можливостям дитини. Неважко здогадатися, що така поведінка викликає конфлікти і сварки з оточуючими.

Знецінення

Знецінюється все те, що раніше було цікаво, звично, дорого. Улюблені іграшки в цей період стають поганими, ласкава бабуся - супротивної, батьки - злими. Дитина може почати лаятися, обзиватися (відбувається знецінення старих норм поведінки), зламати улюблену іграшку або порвати книжку (знецінюються прихильності до дорогих перш предметів) і т. д.

Протест-бунт

Найкраще це стан можна охарактеризувати словами відомого психолога Л. с. Виготського: «Дитина знаходиться у стані війни з оточуючими, в постійному конфлікті з ними».

Деспотизм

Ще недавно ласкавий, малюк у віці трьох років нерідко перетворюється в самого справжнього сімейного деспота. Він диктує всім оточуючим норми і правила поведінки: чим його годувати, у що одягати, кому можна виходити з кімнати, а кому не можна, що робити одним членам сім'ї, а що іншим. У разі, якщо в сім'ї є ще діти, деспотизм починає приймати риси загостреною ревнощів. Адже з точки зору трирічного карапуза, його брати або сестри взагалі не мають у родині ніяких прав.

Зворотня сторона кризи

Перераховані вище особливості кризи трьох років можуть привести в замішання багатьох щасливих батьків немовлят або дволіток. Проте всі, зрозуміло, не так страшно. Стикаючись з подібними проявами, ви повинні твердо пам'ятати про те, що зовнішні негативні ознаки - це лише зворотний бік позитивних змін особистості, що складають головний і основний зміст усякого критичного віку. У кожен період розвитку дитина має абсолютно особливі, прийнятні тільки для даного віку потреби, засоби, способи взаємодії зі світом і усвідомлення себе. Відслуживши свій термін, вони повинні поступитися місцем новим - зовсім іншим, проте єдино можливим в ситуації, що змінилася. Виникнення нового обов'язково означає відмирання старого, відмова від вже освоєних моделей поведінки, взаємодії з навколишнім світом. І в періоди криз, як ніколи більше, йде величезна конструктивна робота розвитку, різкі, значні зрушення та зміни в особистості дитини.

На жаль, для багатьох батьків «хорошість» дитини часто безпосередньо залежить від ступеня його слухняності. У період кризи на це сподіватися не варто. Адже відбуваються всередині дитини зміни, переломний момент його психічного розвитку не можуть пройти непомітно, не проявивши себе у поведінці та стосунках з оточуючими.

«Зри в корінь»

Головне зміст кожного вікового кризи - це формування новоутворень, тобто виникнення нового типу стосунків дитини з дорослими, зміна одного виду діяльності іншим. Наприклад, при народженні малюка відбувається пристосування до нової для нього середовищі, формування відповідних реакцій. Новоутворення кризи одного року - становлення ходьби і мови, виникнення перших актів протесту на «неугодні» дії дорослих. Для кризи трьох років, згідно з дослідженнями науковців і психологів, найважливішим новоутворенням є виникнення нового почуття «Я». «Я сам».

За перші три роки свого життя маленька людина освоюється з навколишнім світом, звикає до нього і виявляє себе як самостійне психічне істота. У цьому віці настає момент, коли дитина як би узагальнює весь досвід свого раннього дитинства, і на основі його реальних досягнень у нього складається ставлення до себе, з'являються нові характерні риси особистості. До цього віку все частіше ми можемо чути від дитини займенник «я» замість його власного імені, коли він говорить про себе. Здавалося, ще недавно ваш малюк, дивиться в дзеркало, на питання «Хто це?» гордо відповідав: «Це Рома». Зараз він говорить: «Це я», розуміє, що це він зображений на власних фотографіях, що це його, а не якогось іншого малюка, замурзана пика посміхається з дзеркала. Дитина починає усвідомлювати себе як окрему людину, зі своїми бажаннями і особливостями, з'являється нова форма самосвідомості. Щоправда, усвідомлення «Я» трирічного карапуза ще відрізняється від нашого. Воно відбувається поки не у внутрішньому ідеальному плані, а має характер, обернутий назовні: оцінка свого досягнення і зіставлення її з оцінкою оточуючих.

Усвідомлювати своє «Я» малюк починає під впливом зростаючої практичної самостійності. Саме тому «Я» дитини так тісно пов'язане з поняттям «Я сам». Змінюється ставлення дитини до навколишнього світу: тепер малюком рухає не тільки бажання пізнавати нове, здобувати діями і навичками поведінки. Навколишня дійсність стає сферою самореалізації маленького дослідника. Дитина вже пробує свої сили, перевіряє можливості. Він стверджує себе, і це сприяє появі дитячого самолюбства - найважливішого стимулу до саморозвитку і самовдосконалення.

Батьки напевно не раз стикався з ситуацією, коли швидше і зручніше було зробити щось за дитину: одягнути його, нагодувати, відвести в потрібне місце. До якого віку це проходило «безкарно», але до трьох років зросла самостійність може досягти тієї межі, коли малюкові вже життєво важливо буде пробувати робити все це самому. При цьому дитині важливо, щоб оточуючі люди серйозно ставилися до його самостійності. І якщо дитина не відчуває, що з ним рахуються, поважають його думку і бажання - він починає протестувати. Він бунтує проти колишніх рамок, проти колишніх відносин. Це саме той вік, коли, на думку відомого американського психолога Е. Еріксона, починає формуватися воля, і пов'язані з нею якості - незалежність, самостійність.

Звичайно, давати трехлетке право на повну самостійність абсолютно неправильно: адже вже багато освоївши до свого юного віку, малюк ще не повністю усвідомлює свої можливості, не вміє висловлювати думки, планувати. Однак важливо відчути відбуваються в дитині зміни, зміни у його мотиваційній сфері, та відношенні до себе. Тоді критичні прояви, характерні для зростаючого людини в цьому віці, можуть бути полегшені. Дитячо-батьківські відносини повинні увійти в якісно нове русло і бути засновані на повазі і терпіння батьків. Змінюється і ставлення дитини до дорослого. Це вже не просто джерело тепла й турботи, але і зразок для наслідування, втілення правильності і досконалості.

Намагаючись одним словом описати те найважливіше, що отримується в результаті кризи трьох років, можна назвати його слідом за дослідником дитячої психології М. І. Лисиной, гордістю за досягнення. Це абсолютно новий комплекс поведінки, в основі якого лежать склалося у дітей протягом раннього дитинства ставлення до дійсності, до дорослого як до зразком. А також ставлення до себе, опосередковане власними досягненнями. Суть нового поведінкового комплексу полягає в наступному: по-перше, дитина починає прагнути до досягнення результату своєї діяльності - наполегливо, цілеспрямовано, незважаючи на зустрічаються труднощі і невдачі. По-друге, з'являється бажання продемонструвати свої успіхи дорослому, без схвалення якого ці успіхи значною мірою втрачають свою цінність. По-третє, в цьому віці з'являється загострене почуття власної гідності - підвищена образливість, емоційні спалахи по дурницях, чутливість щодо визнання досягнень батьками, бабусями та іншими значущими і важливими у житті малюка людьми.

Обережно: трилітка

Знати про те, що таке криза трьох років, і що стоїть за зовнішніми проявами маленького вередулі і буяна, потрібно обов'язково. Адже це допоможе вам сформувати правильне ставлення до подій: малюк поводиться так огидно не тому, що він «поганий», а просто тому, що поки не може по-іншому. Розуміння внутрішніх механізмів допоможе вам бути терпимішими до своєї дитини.

Однак у складних ситуаціях, навіть розуміння може виявитися недостатнім, щоб впоратися з «примхами» і «скандалами». Тому краще заздалегідь підготуватися до можливих сварок: як говориться, «важко в науку, легко в бою».

 Спокій, тільки спокій!

Основні прояви кризи, що турбують батьків, зазвичай складаються в так званих «афективних спалахів» - істериках, сльозах, примхи. Звичайно, вони можуть відбуватися і в інші, «стабільні» періоди розвитку, але тоді це трапляється значно рідше і з меншою інтенсивністю. Рекомендації ж до поведінки в таких ситуаціях ті ж: нічого не робити і не вирішувати до тих пір, поки малюк повністю не заспокоїться. До трьох років ви вже достатньо добре знаєте свою дитину і напевно маєте в запасі кілька способів того, як можна заспокоїти малюка. Хтось звик просто ігнорувати такі сплески негативних емоцій або реагувати на них, по можливості, спокійно. Даний спосіб дуже хороший, якщо ... він спрацьовує. Проте знайдеться чимало малюків, які здатні битися в істериці» довго, мало яке материнське серце витримає цю картину. Тому корисним може виявитися «пожаліти» дитини: обійняти, посадити на коліна, погладити по голівці. Працює даний спосіб зазвичай безвідмовно, але зловживати ним не варто. Адже дитина звикає, що за його сльозами і примхами слід «позитивне підкріплення». А звикнувши, він буде використовувати цю можливість отримати додаткову «порцію ласки й уваги. Найкраще починається істерику зупиняти простим перемиканням уваги. У віці трьох років діти дуже сприйнятливі до всього нового, і нова іграшка, мультик або пропозицію зайнятися чимось цікавим може зупинити конфлікт і зберегти ваші нерви.

 Методом проб і помилок

Три роки - це розвиток самостійності, перше розуміння того, «що я з себе уявляю і значу в цьому світі». Адже ви хочете, щоб з вашої дитини виріс здоровий людина з адекватною самооцінкою, впевнений у власних силах. Всі ці якості закладаються саме тут і зараз - шляхом проб, досягнень і помилок. Дайте можливість своєму малюкові робити помилки зараз, на ваших очах. Це допоможе в майбутньому уникнути багатьох серйозних проблем. Але для цього ви повинні побачити у вашому малюку, вчорашньому дитинку, самостійного людини, яка має право йти своїм шляхом і бути понятим. Було встановлено, що якщо батьки обмежують прояви незалежності дитини, карають або висміюють його спроби самостійності, то розвиток маленького чоловічка порушується: і замість волі, незалежності формується загострене почуття сорому і невпевненості.

Звичайно, шлях свободи - це не шлях потурання. Визначте для себе ті межі, виходити за які дитина не має права. Наприклад, не можна гратися на проїжджій частині, не можна пропускати денний сон, не можна гуляти по лісі без шапки і т. д. Дотримуватися цих кордонів ви повинні за будь-яких обсстоятельствах. В інших ситуаціях надайте малюкові свободу діяти за його власним розумінням.

3) Свобода вибору

Право на власне рішення - один з основних ознак того, наскільки вільними ми відчуваємо себе в тій чи іншій ситуації. Таке ж сприйняття дійсності й у трирічного малюка. Більшість негативних проявів кризи трьох років з описаного вище «семизвездия» - це результат того, що малюк не відчуває свободи у власних рішеннях, діях, вчинках. Звичайно, відпускати трирічного карапуза в «вільний політ» було б божевіллям, але можливість самому приймати рішення ви просто зобов'язані йому надати. Це дозволить сформувати дитині потрібні в житті якості, а вам - впоратися з деякими негативними проявами кризи трьох років.

Малюк на все говорить «ні», «не буду», «не хочу»? Тоді і не змушуйте його! Запропонуйте йому два варіанти: малювати фломастерами або олівцями, гуляти у дворі або в парку, є з синьої або зеленої тарілки. Ви збережете нерви, а дитина отримає задоволення і впевненість у тому, що з його думкою рахуються.

Малюк упирається, і ви не можете ніяк переконати його? Постарайтеся «інсценувати» такі ситуації в «безпечних» умовах. Наприклад, коли ви нікуди не поспішаєте і можете вибирати з декількох варіантів. Адже якщо малюкові вдається відстояти свою точку зору, він отримує впевненість у своїх силах, значимість власної думки. Упертість - це початок розвитку волі, досягнення поставленої мети. І у ваших силах направити його саме в цю сторону, а не зробити джерелом «ослячої» риси характеру на все життя.

Варто також згадати і відомий деяким батькам прийом «зробити навпаки». Втомившись від нескінченних «ні», «не хочу» і «не буду», мама починає енергійно переконувати свого малюка у зворотному до того, чого вона домагається. Наприклад, «ні в якому разі не лягай у ліжко», «ти не повинен спати», «не їж цей суп». З маленьким впертим трехлеткой цей спосіб нерідко спрацьовує. Однак варто ним користуватися? Навіть з боку він виглядає дуже неетично: дитина - така ж людина, як і ви, однак, користуючись своїм становищем, досвідом, знанням, ви обманюєте і маніпулюєте їм. Крім питання етичності, тут можна згадати й інший момент: криза служить розвитку особистості, формування характеру. Навчиться чи чогось нового дитина, яку постійно «обманюють» таким чином? Розвине він в собі потрібні якості? У цьому можна тільки сумніватися.

4) Що наше життя? Гра!

Зросла самостійність - одна з особливостей кризи трьох років. Дитина хоче все робити сама, зовсім не порівнюючи власні бажання і можливості. Навчитися співвідносити «можу» і «хочу» - це завдання його розвитку на найближчий час. І експериментувати з цим він буде постійно і в самих різних обставинах. А батьки своєю участю у таких експериментах можуть реально допомогти дитині швидше подолати кризу, зробити його менш болючим і для самого малюка, і для всіх оточуючих. Це можна робити в грі. Саме її великий психолог і знавець дитячої розвитку Ерік Еріксон порівняв з «безпечним островом», де малюк може «розвивати та апробувати свою незалежність, самостійність». Гра з її особливими правилами і нормами, що відображають соціальні зв'язки, дозволяє маляті в «тепличних умовах» випробувати свої сили, придбати необхідні навички і побачити межі своїх можливостей.

Загубився криза

Все добре в міру. Чудово, якщо в районі трьох років ви помітили у малюка ознаки початку кризи. Ще краще, коли через якийсь час ви з полегшенням знову дізнаєтеся свого ласкавого і поступливого дитини, став трохи дорослішими. Однак зустрічаються ситуації, коли «криза» - з усіма його негативизмами, строптивостями та іншими неприємностями - приходити ніяк не хоче. Батьки, які ніколи і не чули, і не задумувалися про жодні кризи розвитку, тільки радіють. Безпроблемний некапризный дитина - що може бути краще? Проте мами і тата, які усвідомлюють важливість криз розвитку, і не замечающие ніяких ознак «вік норовистості» у свого малюка трьох - трьох з половиною років, починають турбуватися. Існує точка зору, що якщо криза протікає мляво, непомітно, то це говорить про затримку в розвитку афективної та вольової сторін особистості. Тому освічені дорослі починають спостерігати за малюком з загостреним увагою, намагаються «на порожньому місці» розшукати хоч якийсь прояв кризи, здійснюють походи до психологів і психотерапевтів.

Однак на основі спеціальних досліджень було встановлено, що є діти, які в три роки майже і не виявляють яких-небудь негативних проявів. А якщо й виявляють, то вони проходять так швидко, що батьки можуть їх навіть не помітити. Думати, що це негативно позначиться на психічному розвитку, або становлення особистості, не варто. Адже в кризі розвитку головне не те, як він протікає, а те, до чого він призводить. Тому основне завдання батьків в такій ситуації - стежити за появою нового в поведінці дитини: формуванням волі, самостійності, гордості за досягнення. Звертатися до фахівця варто, тільки якщо ви так і не виявляєте всього цього у своєї дитини.

Роль сім’ї у соціолізації дитини

Сім’я відіграє дуже значущу роль у формуванні особистості. Традиційно сім'я - головний інститут виховання. Важливість сім'ї обумовлена тим, що в ній людина знаходиться протягом значної частини свого життя і те, що людина набуває в сім'ї, вона зберігає протягом усього подальшого життя. У сім'ї закладаються основи особистості. Caмe тoму ocoбливoї aктуaльнocтi нaбувaє пpoблeмa вивчення сім’ї як фактора формування гармонійної особистості. Питання сім'ї, шлюбу, психічного розвитку особистості в сім'ї завжди цікавили людство. Від сімейних відносин багато в чому залежить щастя і відчуття повноти життя. Багато дослідників характеризують нинішній стан сім'ї як кризовий. Це обумовлено об'єктивними процесами зміни брачно-сімейних відносин у всіх економічно розвинених країнах у бік автоматизації сім'ї, що тягне за собою зниження народжуваності, зростання кількості розлучень і збільшення числа самотніх людей. Сім'я є одним з головних інститутів соціалізації особистості, а сімейні стосунки відіграють особливу роль у формуванні особистості. У сім'ї людина отримує перший досвід соціальної взаємодії. Сім'я готує дитину до життя, є її першим і глибоким джерелом соціальних ідеалів. Саме в родині більшість дітей дізнається, що означає бути батьком, матір'ю, як складаються сімейні відносини. Тут вона вперше бачить світ, намагається його зрозуміти і усвідомити. Сім'я передає дітям соціальний, культурний, моральний досвід. І найголовніше - вона забезпечує спадкоємність духовної культури. Розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є такі внутрішні і зовнішні суперечності: процеси збудження і гальмування; в емоційній сфері - задоволення і незадоволення, радість і горе; між спадковими даними і потребами виховання; між рівнем розвитку особистості й ідеалом: оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає до самовдосконалення особистості; між потребами особистості та моральним обов'язком: щоб потреба не вийшла за межі суспільних норм, вона «стримується» моральним обов'язком людини, сприяючи формуванню здорових матеріальних і духовних потреб особистості; між прагненням особистості та її можливостями: коли особистість прагне досягти певних результатів у навчанні, а рівень її пізнавальних можливостей ще не достатній, для вирішення суперечності їй потрібно посилено працювати над собою. Цілком очевидна сила виховного впливу домашнього середовища. Батько і мати реалізують різні функції виховання, які обумовлені цілим рядом історичних та культурних причин. Щодо відокремлення особливостей і відмін осей впливу батька і матері на розвиток особистості дитини, слід зазначити, що на даний час у психологічній науці існує декілька позицій. Так, американський психолог М. Лем доходить висновку про те, що важливою є не стільки стать батьків, скільки стиль їхньої поведінки. Індивідуальні взаємини між батьком та дитиною виглядають менш суттєвими, ніж загальний родинний контекст, включаючи взаємини між усіма членами родини. Проте існують і протилежні точки зору - Л. Горбатенкова зазначає, що невірно визначати роль батька, як адекватну ролі матері або як додаткову до неї, а почуття до дітей та бажання виховувати їх – як дещо, що було закладено на генетичному рівні. Невірно також стверджувати, що поведінка батька нічим не відрізняється від материнської, або що діти однаково прив‘язані до батька і до матері . Цієї позиції дотримуються також Л. Берг-Кросс, Д. Кун, З. Матейчик, які підкреслюють різний вплив батьків на дітей: батьки  більше грають з дітьми, тоді як матері займаються більше їх навчанням та підготовкою до життя, приділяють більше уваги міжособистісним стосункам. Ставлення батька до дитини характеризується більшою урівноваженістю, рішучістю та послідовністю, якщо порівнювати з материнським. Спираючись на думку психологів, Л. Горбатенкова зазначає, що чоловік як вихователь може з успіхом виховати у дитини такі якості як справедливість, об‘єктивність, стриманість. Він має більш урівноважену нервову систему та багатий запас інформації. Завдяки чоловічому впливу в дитини розвивається розум, кмітливість, здатність захистити себе. Вчені зазначають, що батько дає менше вказівок дитині, просто ці вказівки мають більш жорсткий та вимогливий характер. І, можливо, саме тому батька слухаються більше ніж матір. Вчені, які досліджували статево-рольову ідентифікацію (Є. Туманова, Є. Філіппова), зазначають, що у підлітковому віці батько відіграє особливо важливу роль - він виступає головним фактором статево- рольової ідентифікації. Для сина батько – приклад, який він копіює свідомо чи несвідомо, завдяки якому він засвоює свою чоловічу роль у суспільстві. Для дочки батько – перший приклад (позитивний чи негативний) поведінки чоловіка. Недостатність батьківської уваги, слабкий вплив батька на формування психічного та духовного обліку дитини призводить по появи в характері хлопчиків-підлітків рис, які не є характерними чоловічому характеру: безвідповідальності, нерішучості, слабкодухості та ін. Також існує багато досліджень ролі матері, впливу материнства на розвиток особистості як жінки, так і дитини. У словнику сімейного виховання термін „материнство” визначається як основа сімейних відносин, мірило громадянськості подружжя, сенс їх особистого існування. Для дівчинки мати – приклад майбутньої жінки, для хлопчика – майбутньої супутниці життя. Сьогодні мати все більше бере на себе відповідальність за добробут дитини та за її поведінку і результатом цього є зміщення соціальних ролей. На думку науковців, мати є не тільки основною людиною, яка піклується про дитину (навіть якщо працює), а також вона виконує роль найголовнішого посередника у процесі соціалізації дитини. Ставлення матері до дитини характеризується емоційністю. Мати любить не за щось конкретне, а лише тому, що вона народила цю дитину. Е. Фромм описував негативні та позитивні сторони материнства та відносив вищезазначений факт саме до позитивного, а те, що любов матері неможна завоювати ніяким чином, (вона або є, або немає) – до негативної. 156 Таким чином, можна зробити висновок, що для розвитку всебічно і гармонійно розвинутої особистості необхідна участь обох батьків, а відсутність одного з них може негативно позначитися на особистісному зростанні дитини. Сім'я є основною ланкою у встановлення гармонійних взаємин з соціальним середовищем дитини та на шляху її особистісного розвитку.

Три кроки від самотності до команди

    1. Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона — єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

    2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюй­те її сильні властивості.

    3. Не соромтеся виявляти свою любов до ди­тини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.

    4. Hе бійтеся «залюбити» своє маля: саджай­те його собі на коліна, дивіться йому в очі, обій­майте та цілуйте, коли воно того бажає.

    5. Обираючи знаряддя виховного впливу, уда­вайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.

    6. Намагайтеся, щоб ваша любов не перетво­рилася на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було небагато — лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Не­ухильно дотримуйтесь встановлених вами забо­рон і дозволів.

    7. Ніколи не давайте дитині особистих нега­тивних оцінкових суджень: «ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати: «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».

    8. Намагайтеся впливати на дитину прохан­ням — це найефективніший спосіб давати їй інструкції. Якщо прохання не виконується, тре­ба переконатись, що воно відповідає вікові й можливостям дитини. Лише тоді можна вдава­тися до прямих інструкцій, наказів, що буде до­сить ефективним для дитини, яка звикла реагу­вати на прохання батьків. І тільки в разі відвер­того непослуху батьки можуть думати про пока­рання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку, а дитина має розуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують, як по­карати, але майте на увазі, що фізичне покаран­ня — найтяжчий за своїми наслідками засіб пока­рання. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Пока­раний — вибачений. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повин­но сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

    9. Не забувайте, що шлях до дитячого серця пролягає через гру. Саме у процесі гри ви змо­жете передати необхідні навички, знання, по­няття, про життєві правила та цінності, зможе­те краще зрозуміти одне одного.

    10. Частіше розмовляйте з дитиною, пояс­нюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть забо­рон та обмежень. Допоможіть їй навчитися вис­ловлювати свої бажання, почуття та переживан­ня, тлумачити поведінку свою та інших людей.

    11. Нехай не буде жодного дня без прочита­ної разом книжки (день варто закінчувати чи­танням доброї, розумної книжки).

    12. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Щодня цікавтесь її справами, про­блемами, переживаннями, досягненнями.

    13. Дозволяйте дитині малювати, розфарбовува­ти, вирізати, наклеювати, ліпити, працювати з кон­структором. Заохочуйте її до цього, створюйте умови.

    14. Відвідуйте разом театри, музеї (спершу достатньо одного залу, щоб запобігати втомі, а згодом поступово, за кілька разів, слід оглянути всю експозицію), організовуйте сімейні екс­курсії, знайомлячи дитину з населеним пунк­том де ви мешкаєте.

    15. Привчайте дітей до самообслуговування, фор­муйте трудові навички та любов до праці (підтри­муйте ініціативу й бажання допомагати вам).

   Виховуючи дитину, ми частішe використовуємо метод «аг­ресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величез­ним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розумі­ючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів).

    Своєю нищівною словесною агресією бать­ки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, ап­робує такий урок на батьках.

Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.

    Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а бит­тя — злочином.

   Вихована такими методами дитина дзеркаль­но спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане при­гнічувати.

  Своїми методами виховання ми позбавляє­мо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.

  Дуже важливо, щоб ми використовували сим­патію та усмішку, підтримку, співчуття та на­віювали доброту, бо всі негативні емоційні вия­ви позначаються на психічному стані дитини.

   Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов'я­зок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!